Наименее коррумпированные страны

Ми жодного методу мирного спротиву ще не використали вповні, а вони вже хитаються. Продовжуймо!

Що я думаю про Майдан і про сьогодні.
Про розчарування чоловіків зі сталевими ….. (ліктями) хочу розповісти історію з життя.

Історія про мужність і невимушеність.

19 років. Армія. Всі хлопці повні сил і звитяги.
На призовному пункті у Козятині познайомився з хлопцем зі своєї команди. Йдемо в одну частину – повідомили. Що сказати, сміливий, бурий, кремезний, герой просто – мрія багатьох дівчат. Дмитро його звали, батько майор міліції, сам КМС з боксу. По дорозі в частину, у потязі він зі знанням діла розповідав, як правильно “дідів” бити, щоб ті тебе більше не чіпали. Я піддакував. Я майже переконався, що маю гарну підтримку і служба з ним у одному підрозділі буде мені за виграшку.
Перша ніч в карантині мені показала, що Діма – це звичайний шматок лайна, котрий без жодних спротивів пішов прати онучі.
11:00, дідвський підйом. Всі вишикувались. Прізвище сержанта було Керсанов (призвисько Керенський).
- Кто бурый, боксер, пацан, или боец? Выйти из строя!
Дмитро вийшов і почав буріти: “Та хто ви такі, я вас порву і т.д. і т.п.”, після чого отримав точно чоботом у підборіддя. Впав, його підняли, дали оберемок смердючих онучів і відправили прати. І він пішов, мовчки пішов. Я вступився за нього і мене теж побили. Але самі ж “діди” підняли мене, вмили і потиснули руку. Мені до одного місця їхнє рукостискання, але вони мене вже після того вже не чіпали. А хоробрий і сильний Дмитро мив підлогу і парашу рівно рік.

До чого я. Зараз багато гарячих голів, “Дім”, котрі готові йти штурмом на все що тільки шевелиться. Готові воювати, стріляти, кидати гранати тощо. Але я розумію, що це все тільки розмови Діми у плацкарті по дорозі у в\ч. Місяць спротиву нам показав, що МВС і армія зовсім не народні, а обслуговують безпеку межигірського кнура. Більше того – у Путіна вже 13 років зуд з приводу України.
Отже війна. Перша куля, котра просвистить повз вухо “Діми” повністю деморалізує його і з повними штанами глини він піде додому прати поки що свої онучі. Багато хто справді загине у бою смертю хоробрих, знаю таких. Але чи готові ми до цього? Досвід Балкан і Кавказу нам показує, що силове протистояння може затягнутися на роки. Так, це звитяга, романтика, героїзм, глорія! Але давайте подумаємо про мирне населення, дітей, вірних дружин, у котрих вже за цих обставин нерви не витримують. А давайте припустимо, що хтось із них теж може загинути (Путін іноді любить забавлятися в такі забавки – підривати будинки зі сплячими мешканцями). Після чого частина повстанців теж буде деморалізована. Тож зізнаємось, що не всі з нас готові отримати чоботом у підборіддя і не пасти духом. Бачу це!

Інший варіант – мирний спротив. Мирний – це не означає сюсі-пусі і мовчазне стояння з плакатом “Геть!” на Майдані. Спротив – це дія. Ми живемо у вік комунікацій. Північна Корея живе без цього і відомо чого. За наших умов ми можемо все: у ніч на 11-е ми за кілька годин зібрали десять тисяч рішучих бійців (повірте – встати з теплого ліжка і йти на мороз, щоб турлятися з “беркутом” – це рішучість). А ще скільки прийшли після того! Ми сила! Ми мирна і страшна сила! Проти нас немає санкціонованих методів. Ми можемо все. Ми можемо за півгодини зібратися у кількості 5 000, а за за дві години – 20 000! Навіть уночі. Для мусорів це жах! Хіба це не війна, коли ворог боїться тебе? Нас будуть переслідувати, фотографувати, записувати телефонні розмови тощо. Когось навіть заарештують – треба бути готовим і миттєво реагувати на це. Вони бояться нашої організованості, довіри і комунікативності. А все тому, що вони безсилі проти нас.
У війні противник – це чіткий суб’єкт, котрого треба знищити, локалізувати. У нашій війні ми не суб’єкт, ми чорна хмара, котра звідкись приходить, гримить, а потім десь дівається. У нас є все для перемоги: ми маємо адреси продажних суддів, прокурорів, мусорів, депутатів, корупціонерів. Вони не мають адреси чорної хмари. Вони мають мою адресу, але я не хмара – я краплинка з неї. Нам не потрібні пайки, шинелі і односторої – ми маємо лікоть друга, дух і волю до правди, до перемоги. Їм потрібно все: гроші, одежа, їдло, дислокація – все те, у чому не маємо нужди ми – саме це їх робить розгубленими, важкими і неповороткими.
На жаль ми не до кінця розуміємо що таке мирний спротив.
Мирний спротив – це бойкот не тільки регіоналів, але всієї їхньої системи – страйки, стачки, масове невдоволення, листівки, наклейки, мітинги, намети тощо – це їхній страшний сон.
Мирний спротив – це плювок у спину місцевому регіоналу Івану Петровичу, який окупував половину сільської ради. Який же ти козак, і прагнеш боротьби, коли ти на своїх очах бачиш крадія і мовчки проходиш мимо? Таким козакам місце в полоні, а не на полі бою.
Мирний спротив – це бойкот його магазину (у райцентрах і селах всі магазини належать місцевим регіоналам. Всі!).
Мирний спротив – це оклик “Ганба партії рабовласників!” при зустрічі будь-якого прихильника, чи депутата від ПР. Це броварське відключення від Wi-Fi беркутівців, це висадка з таксі виродка Каліснічєнка тощо. Методів МАССА! Ми жодного ще не використали вповні, а вони вже хитаються. Ми жодного не використали вповні, а багато хто з нас вже хоче нюхати порох і копати траншеї. Отямтеся! Давайте спробуємо поки що так.

Тож, друзі. Мої гарячі друзі! Як я вас розумію! Ніхто не закликає вас студити голови – жодним чином! Вас закликають ними ДУМАТИ.
Ще одне. Перестаньте постити пістолєтіки і автоматіки і іншу зброю – а особливо ті, хто жодного разу не тримав їх у руках і не потрапляв у критичні ситуаціїї.
Тож до перемоги! З нами Бог і Його правда з нами!